Навчаючись дистанційно також можна розробляти спільні групові проєкти. Під час онлайн обговорення у групах слід заохочувати учнів до спілкування, генерування ідей та презентації результатів. Також можна попросити учнів записувати аудіо або відеоролики зі своїми відповідями на питання або короткими монологами. Такий вид діяльності сприятиме розвитку навичок вимови, а також впевненості в монологічному мовленні.
         Під час дистанційних уроків обов’язковим є використання різноманітних цифрових інструментів, таких як: презентаційні програми, відеоконференції, онлайн-ігри та інші ресурси, які допоможуть учням активно обмінюватися своїми думками і почуватися активними учасниками освітнього процесу. Можна запропонувати учням віртуальні екскурсії, під час яких вони зможуть описувати те, що бачать, розповідати про свої враження та висловлювати думки про відвідані місця. Слід рекомендувати школярам книги, аудіокниги та підкасти, які сприятимуть розвитку їхнього словникового запасу, формуванню навичок активного слухання та  розуміння тексту, розвитку виразного зв’язного мовлення.

 

 

Психологічна готовність до школи – це комплексний показник, який охоплює декілька компонентів.

1. Інтелектуальна готовність дитини до школи

Зазвичай батьки дбають про навчальні навички дитини: письмо, рахунок, читання, загальний розвиток.

Але насправді для навчання важливо дещо інше – це дозрівання певних відділів головного мозку, які відповідають за формування цих навичок.

Навичка ще може бути не сформована, проте все готово до формування. Іншими словами, наприклад, дитина може не вміти розв’язувати приклади, але мати уявлення про число, порівнювати, вміти робити висновки і бути зацікавленою. Така дитина швидко навчиться розв’язувати приклади.

Потрібно дивитись на розвиток її пам’яті, уваги, на здатність дитини робити висновки, уважно слухати й чути, ставити запитання, якщо не все зрозуміло.

2. Вольова готовність дитини до школи

Вольова готовність до школи – це здатність дитини, умовно кажучи, «примусити» себе робити щось, що не викликає великого інтересу чи негайного задоволення. Воля також відповідальна за можливість дитини всидіти за партою упродовж уроку. Наприклад, якщо дитина здатна мінімум 20 хвилин захоплено дивитися та слухати виставу, розповідь, вона готова до сприйняття інформації на уроках. Якщо ж ні, то вона просто знудиться в школі.

3. Мотиваційна готовність дитини до школи

Вона виявляється у ставленні дитини до школи, до навчання, до вчителя і до самого себе. У дітей має бути позитивна мотивація до навчання в школі.

Мотиваційна готовність – це бажання дитини прийняти нову для неї соціальну роль.

А найкраща мотивація першокласника: у школі цікаво, а те, що вивчаєш там, — корисно.

4. Соціальна готовність дитини до школи.

Це означає, що дитина вміє спілкуватися з дорослими та дітьми відповідно ситуації, вміє просити про допомогу, пояснювати свої потреби, вміє слухати і не перебивати.

Важливими критеріями готовності дитини до школи є її готовність дотримуватись певних правил та обмежень, розвиток навичок самообслуговування.

З дотриманням правил відбувається формування відповідальності за свої вчинки й слова.

Якщо дитина прагне до самостійності, це свідчить про те, що вона готова до автономії, готова бути певний час без батьківської опіки. Така дитина не почуватиметься в класі безпорадною.

5. Фізична готовність до школи

При її оцінюванні, передусім дивимося на сформованість скелета. Приблизно в 7 років у фізичному розвитку дитини відбувається перехід на «новий рівень». Ми можемо спостерігати, що її руки стають пропорційно довшими щодо тулуба, з’являється талія, стають більш помітними колінні суглоби, активно йде заміна зубів.

Філіппінський тест — один з головних критеріїв «шкільної зрілості». Потрібно попросити сина чи доньку доторкнутися правою рукою до лівого вуха, провівши руку над головою. Результат досить точно показує ступінь зрілості організму – рука має легко торкатися вушка.

 

 

  Інтегроване навчання передбачає, що учні можуть вивчати одну й ту ж тему на уроках із різних предметів. Це допомагає їм побачити міжпредметні зв’язки та зрозуміти, як ці знання можна застосувати вдома, на дитячому майданчику чи в магазині.

🤔 Щоби провести інтегровані уроки  з природничих чи мовно-літературних дисциплін, вчителям-предметникам доводиться або працювати в команді з колегами, щоб розділити обов’язки, хто про що розповідає, або додатково вчитися, аби бути фахівцем інтегрованих предметів.

https://bit.ly/3s09zpw

 

 

     

               Під час війни інклюзивна освіта може зустрічати додаткові виклики, але застосування певних стратегій може допомогти створити сприятливе середовище для навчання дітей з особливими освітніми потребами.

Ось деякі ідеї та стратегії: 

Створення безпечного середовища:

Забезпечення безпеки дітей є першочерговим завданням. Для цього можна розглянути заходи, такі як встановлення систем попередження та евакуації, підготовка персоналу до надання першої допомоги та захисту, а також планування реагування на надзвичайні ситуації. 

Індивідуалізація підходу:

Кожна дитина з особливими освітніми потребами має свої унікальні потреби. Важливо розробити індивідуальні навчальні плани та стратегії для кожної дитини, враховуючи її потреби, можливості та рівень розвитку. 

Залучення батьків та родин:

 Батьки та родини дітей з особливими освітніми потребами можуть бути цінними партнерами в процесі навчання. Забезпечення відкритого та постійного зв'язку з батьками допоможе зрозуміти їхні обгрунтовані потреби та забезпечити взаємодію, що сприятиме успіху дитини.  Підтримка педагогічного персоналу: Навчальний персонал потребує належної підтримки та навчання, щоб вони могли відповідати потребам дітей з особливими освітніми потребами. Організація тренінгів, розробка спеціалізованих ресурсів та обмін кращими практиками можуть сприяти підвищенню кваліфікації та компетентності педагогічного персоналу. 

Використання асистивних технологій:

 Залучення асистивних технологій, таких як спеціальне програмне забезпечення, комунікаційні пристрої та інші технічні засоби, може допомогти дітям з особливими освітніми потребами у полегшенні навчання та доступі до інформації.  Розвиток емоційної підтримки: Врахування емоційних потреб дітей під час воєнного стану є важливим аспектом. Надання психологічної підтримки, групові сесії, арти-терапія та інші методи можуть сприяти зниженню стресу та покращенню добробуту дітей[6]. 

Ці стратегії можуть служити основою для розвитку інклюзивної освіти під час війни. Важливо також забезпечити взаємодію та співпрацю між всіма сторонами - школами, учнями, батьками, органами управління та спеціалістами - для досягнення успішного результату.